Вебінар «Шкільний коворкінг як засіб вдосконалення освітнього процесу шляхом розвитку технологічного та підприємницького потенціалу молоді»

 

28 квітня 2023 року на базі Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти відбувся вебінар для учителів трудового навчання та технологій на тему: «Шкільний коворкінг як засіб вдосконалення освітнього процесу шляхом розвитку технологічного та підприємницького потенціалу молоді».

Розпочався захід о 11 год 00 хв.

 

У вебінарі прийняли участь: Колодійчук О. Я., методист відділу методики навчальних предметів природничо-математичного циклу, технологій та фізичної культури Тернопільського ОКІППО, кандидат педагогічних наук; Ухач Т. О., заступник директора Копичинецького ліцею № 2 з навчально-виховної роботи; Бойчук Н. І., заступник директора Копичинецького ліцею № 2 з виховної роботи; Гондз В. М., вчитель Копичинецького ліцею № 2 і педагоги Тернопільської області.

 На початку проведення заходу виступив Олег Колодійчук, який привітав учасників і озвучив регламент роботи. Після цього він висвітлив основні аспекти створення шкільних коворкінгів.

У соціальних мережах чи на офіційних веб-сторінках закладів освіти ми часто бачимо належним чином обладнані шкільні навчальні майстерні. Однак, необладнаних і недообладнаних майстерень переважна більшість. Та це і не дивно, адже обладнати навчальну майстерню коштує значних фінансових вкладень, яких в органах місцевого самоврядування завжди не вистачає, особливо в час воєнного стану. Тому, в кращому випадку, обмежуються якимось точковим поповненням матеріалами, в гіршому – питання відкладають на дно шухляди, а найчастіше – навіть не виносять на порядок денний. То ж шкільні навчальні майстерні мають застаріле збережене обладнання 60-70-х років минулого сторіччя (ручні чи ножні швейні машини, фрезерні та токарні верстати по металу, верстаки та лещата). А інколи, за відсутності й такого, приміщення майстерень перетворюються в навчальні кабінети, бібліотеки, склади тощо.

Не сприяв розвитку навчальних майстерень і застарілий зміст програм з трудового навчання, спрямований на здобуття робітничих професій, що дістався нам у спадок ще від радянської школи. Лише на початку 2000-х почалися зміни, спрямовані на заміну самих підходів до завдань навчального предмета та відповідно до очікуваних результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів, а відтак, до підготовки вчителя трудового навчання/технологій, і до обладнання навчальних майстерень. На зміну предметно-операційній системі в трудовому навчанні прийшла проєктно-технологічна. З’явилися варіативні модулі з навчальними програмами, які дозволили повноцінно працювати вчителю відповідно до його освіти, матеріально-технічної бази закладу освіти, потреб та бажань учнів, особливостей регіону тощо; діти почали виконувати індивідуальні, групові та колективні проєкти, проявляти творчість в процесі роботи, перестали заглиблюватися в особливості виготовлення виробів, які не матимуть практичного застосування в життєдіяльності, що сприяло появі навчальних майстерних із сучасним обладнанням. Такі майстерні не з’являються на порожньому місці і потрібно прикласти багато зусиль для їх формування. Їх створення насамперед залежить від рівня професійної компетентності та мотивації вчителя. Обладнати сучасну навчальну майстерню коштує досить дорого. Так, для столярної майстерні потрібно орієнтовно 300-400 тис. грн., для кулінарної – 200-500 тис. грн., для швейної – 350 тис. грн. І якщо вже були витрачені такі кошти, то обладнання має використовуватися (працювати), інакше воно досить швидко зістаріється і при такій швидкоплинній зміні технологій стане раритетом так і не відпрацювавши закладений ресурс.

В однокомплектній школі, за найліпшої ситуації, маємо 10 год. на тиждень трудового навчання/технологій на одну навчальну майстерню, отже на рік сумарно виходить 350 навчальних годин. Однак, якщо врахувати особливості побудови освітнього процесу в цілому, навчального процесу з трудового навчання і технологій та кожного уроку зокрема, то отримаємо значно меншу кількість годин роботи обладнання.

Освітній процес побудовано так, що за 1 рік в школі відбудеться 10 год х 35 навчальних тижнів = 350 уроків. Якщо врахувати, що урок триває 45 хв, то в результаті буде майже 262 години. Навчальний процес з трудового навчання/технологій передбачає уроки чи їх частини, під час яких не відбувається використання обладнання (вступні уроки, маркетингові дослідження, проєктування, захист проєктів, графічна грамотність тощо). Кількість такого часу орієнтовно становить 20%.

Самі уроки трудового навчання побудовані таким чином, що учні не мають змоги весь час виконувати технологічні операції. Потрібен час на організаційні моменти, вступний та поточний інструктажі, підготовку та прибирання робочого місця. Це ще мінус 20-25% часу.

В результаті навіть найбільш затребуване обладнання працюватиме орієнтовно 160 годин на рік. Висновок напрошується сам: за наявності сучасного обладнання варто підвищити інтенсивність його використання. Зробити це можна шляхом відкриття нових опцій в діяльності навчальної майстерні.

Такими опціями можуть бути:

–                   відкриття на базі навчальної майстерні гуртків та клубів для учнів і молоді. Вони можуть бути як шкільними, в рамках освітньої програми закладу загальної середньої освіти, так і позашкільними, з використанням обладнання та інструментів закладами позашкільної освіти чи закладами культури;

–                   використання бази навчальних майстерень для навчального процесу учнів та учениць інших закладів загальної середньої освіти, що не мають своєї в режимі роботи міжшкільних ресурсних центрів (МРЦ). Це коли створюють дороговартісну базу для вивчення окремих предметів (навчальна майстерня, тир, басейн, кабінет музичного мистецтва тощо) в одному закладі освіти, а інші заклади освіти використовують цю базу на договірних засадах. Навколо таких баз формується кадрове і навчально-методичне забезпечення вивчення предметів.

–                   допуск дорослого місцевого населення до роботи в навчальних майстернях, оскільки не кожна сім’я має весь перелік сучасного обладнання для виконання господарських і побутових справ, та і не потрібно у кожному господарстві мати, приміром, фрезер чи рейсмус, пароконвектомат чи вишивальну машину. То ж отримати можливість профрезерувати кришку майбутнього стільчика чи спекти смачний коровай буде дуже хорошою можливістю для місцевих жителів. Така можливість підвищить спроможність у забезпеченні товарами першої необхідності в умовах воєнного стану і жителів громади і внутрішньо переміщених осіб.

Оскільки матеріально-технічну базу закладів загальної середньої освіти забезпечує засновник (місцева влада), то й питань щодо широкого використання такої бази не повинно виникати.

Так ми підійшли до базових ознак шкільних коворкінгів, які характеризують організаційну структуру їх діяльності. Можна сказати, що навчальна майстерня перетворюється на шкільний коворкінг, якщо там здійснюється навчальний процес, функціонують гуртки і/чи клуби та створено доступ для місцевих жителів та (за наявності) переселенців. Для забезпечення цього заклад освіти спільно з органом управління освіти мають узгодити та прийняти ряд рішень, зокрема, щодо:

–                   дообладнання навчальних майстерень;

–                   призначення керівника коворкінгу (завідувача навчальною майстернею);

–                   виділення навчальних годин/ставок на гурткову роботу;

–                   затвердження графіка роботи шкільного коворкінгу з визначенням часу для роботи з дорослим населенням;

–                   визначення способу оплати праці керівника коворкінгу за роботу з дорослим населенням.

Базові ознаки коворкінгів характеризують організаційні форми його роботи. А є ще складові, які характеризують зміст діяльності коворкінгів.

Найперше – це забезпечення формування в учнів підприємницької компетенції всіма доступними практичними методами і способами. Це обрахунок собівартості виробів, вивчення ринку з метою визначення об’єктів проєктування і виготовлення та їх кількості, закупка «розхідників» та матеріалів, ведення «бухгалтерського» обліку, витрати на організаційні цілі тощо. Це можливість заробляти кошти за рахунок продажі своїх виробів та надання послуг. Кошти, звичайно, не можуть бути значними, але без можливості їх отримати та використати теоретична складова підприємницької компетенції, закладеної в державних стандартах освіти, не діятиме.

Друга складова соціальна. Діяльність усієї організаційної структури має містити елементи, що вирішують соціальні проблеми чи створюють соціальну цінність для громади. Щодо цього визначаються об’єкти праці та напрями діяльності для мешканців громади, які потребують додаткових знань та навичок.

Третя складова – це вплив на розвиток громади. Діяльність коворкінгу має сприяти зміцненню місцевої економіки та ефективного врядування через залучення підприємців, взаємодію та співпрацю з владою, створення продуктів цінних для громади. Ще важливішою є роль відкритого шкільного коворкінгу для посилення згуртованості громади. Адже це природній майданчик для налагодження комунікацій між різними категоріями громадян, зокрема з переселенцями. Саме тут формується коло спілкування активних людей, які можуть генерувати та реалізовувати різні корисні для громади проєкти.

Отже, підсумовуючи можна сказати, що відкритий шкільний коворкінг має функціонувати для здійснення навчального процесу, роботи гуртків/клубів з доступом дорослого місцевого населення, акцентуючи увагу на розвитку творчості, технологічної та підприємницької компетенцій, роблячи вклад у вирішення соціальних питань громади, сприяючи зміцненню місцевої економіки та ефективного врядування.

Тетяна Ухач розповіла як в умовах проєкту «Зміцнення місцевої економіки та доброго врядування», який впроваджувала громадська організація «Освіта для успіху» за грантової підтримки Ради Європи у рамках Програми «Децентралізація і реформа публічної адміністрації в Україні» у ліцеї організували та реалізовують шкільний столярний коворкінг. Вона зазначила, що коворкінг створювався не «з нуля», а на базі існуючих шкільних майстерень. Частково інструменти та певне обладнання вже було, але в більшості непрацююче та застаріле.

Заповнюючи заявку для участі у грантовому конкурсі педагогічні працівники Копичинецького ліцею № 2 описали: проблему, на вирішення якої був спрямований проєкт (чому потрібно обрати саме цей проєкт, чому ця проблема актуальна та важлива і кого вона стосується); очікувані результатів-продуктів та результатів-впливів (що планується створити/досягти в рамках проєкту, які наслідки цей проєкт матиме); напрями діяльності у рамках проєкту; необхідні для реалізації проєкту ресурсів, у т. ч. кошторис проєкту (хто виконуватиме діяльність у рамках проєкту, які витрати будуть понесені).

Протягом чотирьох з половиною місяців за рахунок проєкту відбулося дообладнання майстерень, щоб перетворити її у коворкінг. Нове обладнання підбиралося у співпраці з вчителем трудового навчання (керівником коворкінгу). Визначили, яке обладнання потрібно для навчального процесу, яке – для гуртків, а яке – для комерційної діяльності. При виборі техніки акцент робили на професійному типі обладнання.

Про завдання, досягнення та перспективи шкільного столярного коворкінгу змістовно інформувала присутніх Наталія Бойчук підкріплюючи сказане демонструванням фрагментів із відеоролика «Маленькі кроки нашого успіху».

Завдання коворкінгу:

-                   професійна орієнтація ліцеїстів (зокрема формування та розвиток підприємницької компетентності), частина яких зможе відкрити власну справу, а отже не виїде з громади відразу після випускного;

-                   допомога місцевим підприємцям у вирішенні кадрових проблем, а це додаткові податки у бюджет громади;

-                   допомога вимушено переселеним особам інтегруватися в громаду;

-                   самозабезпечення громади окремими столярними виробами;

-                   створення місця для населення громади (дітей, молоді, дорослих), де можна активно, корисно та цікаво провести вільний час.

Головне досягнення коворкінгу, це організація взаємодії з місцевою владою, з місцевими підприємцями, з мешканцями громади, внутрішньо переміщеними особами. Зокрема розвитку коворкінгу сприяє співпраця з місцевим підприємцем, засновником майстерні дерев’яного декору Богданом Осифом і релакуваним з Харківщини підприємством, яке виготовляє шкільні меблі.

Створений графік роботи коворкінгу для зручності відвідувачів містить три сегменти:

-                   навчальний процес – 09.00–15.00;

-                   гурткова робота – 15.00–17.00;

-                   для всіх жителів громади – 17.30–20.00.

Для проєктно-технологічної діяльності здобувачів освіти під час навчального процесу добирали об’єкти враховуючи:

-                   відповідність віковим та фізіологічним особливостям учнів;

-                   можливість досягнення результатів роботи;

-                   застосування та опанування основних і додаткових технологій обробки матеріалів;

-                   наявність відповідних конструкційних матеріалів;

-                   бажання учнів.

Учні Копичинецького ліцею на уроках трудового навчання/технологій у столярному коворкінгу проєктували та виготовляли підставки під гарячу чашку, підставку для ґаджета, кухонне приладдя, органайзер, коробочку для крейди, свічник.

Гурткова робота передбачає поглиблене вивчення предмету і здобуття глибших профільних знань. Тут первинним є затребуваність проєкту, його цінність як для самих учасників, так і для зовнішнього спостерігача, який дає суспільну оцінку. Для цього добре підходять соціальні проєкти для школи, громади, міста чи людей у скруті. Це мають бути командні, комплексні, комбіновані, та довготривалі у виконанні задуми, але обов’язково такі, які будуть цікаві для виготовлення учасникам гуртка та матимуть соціальне значення. Наприклад, соціальними проєктами стали лавка та кухонні дошки для геріатричного центру; шопка для віруючих громади; серветниця, ступка та товкачик для кухні; рухомі іграшки для дітей тощо.

Якщо в навчальній та гуртковій роботі основним акцентом є набуття практичного досвіду та всебічний розвиток учнів, то в комерційній роботі основним критерієм є отримання прибутку через виробництво товарів або надання послуг. З комерційною ціллю учні ліцею виготовляли предмети інтер’єру, головоломки, сувеніри.

Із специфікою організації технологічної освіти в умовах шкільного коворкінгу та її роллю в професійному становленні учнівської молоді ознайомив керівник коворкінгу, вчитель трудового навчання Копичинецького ліцею № 2, Володимир Гондз. Він розповів, що до коворкінгу в ліцеї було три непрацюючих верстати для обробки металу, два робочих верстати для точіння деревини, один точильний та один свердлильний верстати і шістдесят штук різного ручного інструменту. В рамках реалізації проєкту було закуплено чотирнадцять одиниць устаткування (з-поміж яких слід виокремити фрезерно-гравірувальний верстат з ЧПУ «Кречет 4060», Фугувально-рейсмусовий верстат FDB Maschinen MLC 25, стрічкопильний верстат JET JWBS-9X) і шість наборів/комплектів інструментів.

Використовуючи відеоролики він охарактеризував обладнання, роз’яснив можливості його використання у коворкінгу.

В. Гондз навів приклади залучення до навчання, наставництва та майстер-класів (в умовах відкритого шкільного коворкінгу) дорослих жителів громади: батьків, підприємців, народних майстрів, внутрішньо переміщених осіб. Він зазначив, що це не лише розширює можливості коворкінгу – нові технології, матеріали, асортимент виробів, підприємницька складова, а й налагоджує тісну співпрацю, яка може переростати в серйозніші проєкти. За такої співпраці учні чітко бачать вагомість вкладу теперішнього навчання і вдосконалення своєї майстерності для досягнення життєвих цілей.

Наприкінці заходу відбулося обговорення порушеної проблеми на основі прослуханих виступів. Учасники підвели підсумки та рекомендували до використання напрацьовану та озвучену на вебінарі інформацію в професійній діяльності вчителями трудового навчання та технологій Тернопільської області.