Особливості формування та розвитку
життєвої компетентності учнів засобами змістового наповнення предметів
технологічного компоненту освітньої галузі «Технології» в контексті ціннісних
орієнтирів Української Хартії вільної людини
Прoцеси, якi на
сьогодні вiдбуваються в суспiльствi вимагають вiд сучаснoї мoлoдi вмiння
будувати взаємини в рiзних ситуаціях, бути економічно мобільними, гнучкими,
конкурентоспроможними, адаптованими до мінливих умов життя, готовими до
подолання життєвих криз. Усі ці
чинники спрямовують освітній простір нашої держави на формування в особистості
школяра життєвої компетентності як інтегративної якості, що системно
характеризує її реальну здатність: критично
oцiнювати, твoрчo сприймати та викoристoвувати матерiальнi й духoвнi надбання світової
культури; гармонійно
взаємодіяти з інформаційно-технологічним суспільством; мобільно і адекватно
реагувати на стрімкий розвиток прогресу та різноманітні життєві ситуації; самоактуалізуватися; самостійно вирішувати
життєві проблеми через практичне використання вже набутих знань умінь і
навичок; забезпечувати професійне самовизначення, а також здійснювати відбір
способів і засобів досягнення певної мети. Тому, одним з найбільш важливих завдань, яке поставлено перед сучасною
освітою, є створення умов для самореалізації кожної особистості та розвитку
базових побутових, технологічних, економічних, правових, соціокультурних знань
вмінь і навичок.
З метою ідентифікації
громадян України у сучасному світі ініціативна група «Першого грудня»
представила програмні документи заклавши в їх основу декларацію, яка містить
базові принципи для об’єднання українського народу, та Хартію вільної людини,
яка відтворює ціннісні життєві орієнтири для нашого суспільства. Одним із
орієнтирів, у змісті Української Хартії вільної людини, визначено цінність
«Бути господарем», де наголошено про необхідність «відновлення стандартів
професіоналізму, які катастрофічно деградували майже в кожній сфері» та «позитивного
суспільного ставлення до підприємництва як джерела господарчого духу в Україні».
За експертними оцінками, найбільш
успішними на ринку праці в найближчій перспективі будуть фахівці, які вміють
навчатися впродовж життя, критично мислити, ставити цілі та досягати їх,
працювати в команді, спілкуватися в багатокультурному середовищі та володіти
іншими сучасними вміннями. Але українська школа не готує до цього.
Спосіб навчання в сучасній
українській школі не мотивує дітей до навчання. Матеріал підручників
затеоретизований, переобтяжений другорядним фактологічним матеріалом. Учневі
недостатньо дати лише знання. Ще важливо навчити користуватися ними. Знання та
вміння, взаємопов’язані з ціннісними орієнтирами, формують його життєві
компетентності, потрібні для успішної самореалізації у житті, навчанні та
праці.
У Державному стандарті базової і повної
загальної середньої освіти визначено, що компетентність – набута у
процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь,
досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці.
Поняття життєвої компетентності
особистості є одним із тих, що засвідчує складне і багатоаспектне явище у
системі соціалізації людини, її освіти, навчання та виховання. Життєва компетентність – це багаторівнева
категорія, яка формується протягом усієї діяльності особистості, починаючи з
сім’ї, взаємовідносин з тими людьми, що знаходяться поруч; проходить етапи
соціалізації; набуває життєвого досвіду; освоює ціннісні орієнтири, професійні
навички, за допомогою навчання та виховання, а також професійної діяльності,
розуміння та творчого використання матеріальних та духовних цінностей
суспільства, постійно змінюючи рівень свого розвитку. Показником високого рівня
сформованості життєвої компетентності особистості є уміння активно
використовувати набуті знання та досвід та адекватно реагувати на стрімкі
зміни, що відбуваються.
На сьогодні можна виділити
декілька основних підходів щодо визначення сутності життєвої компетентності:
соціальний, психологічний, педагогічний. Соціальний підхід визначає життєву
компетентність особистості як умову, необхідну для дотримання ними існуючих у
суспільстві норм, прав та цінностей. Психологічний підхід визначає життєву
компетентність людини як розвинену здатність до самореалізації найважливіших
фізичних, психічних та духовних якостей. Педагогічний підхід визначає життєву
компетентність особистості як духовно-практичний досвід, який може бути успішно
освоєний ними у процесі навчання.
Життєва компетентність школярів є
особливим психологопедагогічним явищем, яке має характерні ознаки
(рис. 1). Даючи характеристику цим ознакам, необхідно враховувати, що
вони:
Рис. 1. Характерні ознаки життєвої
компетентності особистості
– постійно змінюються (в
залежності від змін, що відбуваються у суспільстві);
– орієнтуються на майбутнє (уміння
організовувати свою навчальну діяльність, спираючись на власні можливості);
– мають діяльнісний характер
узагальнення умінь у поєднанні з предметними уміннями і знаннями в конкретних
ситуаціях;
– пов’язані з мотивацією на безперервну
самоосвітню діяльність.
Як будь-яке утворення, життєва компетентність
має свою структуру: 1) знання; 2) уміння й навички (теоретичні знання
включають наукові (знання про світ, законів життя, про себе) та життєву
мудрість, яка разом з нормами поведінки складає також і практичні знання та
вміння й навички); 3) життєтворчі здібності (аналітичні, поведінкові,
прогностичні); 4) життєвий досвід (складається з усвідомленого та
неусвідомленого індивідуального досвіду й творчого використання й наслідування
досвіду інших осіб); 5) життєві досягнення (особисте щастя, соціальний
статус, самореалізація) (рис. 2).
Рис. 2. Структура життєвої
компетентності
Структура життєвої компетентності особистості пов’язана з
її функціями, до яких належать такі:
–
захисту – захищає
від життєвих ризиків і невдач (попереджає негативні події, допомагає пережити
їх в разі настання), дозволяє адаптуватися до соціального середовища, складної
ситуації;
–
життєпізнання
і самопізнання – допомагає осмислити своє призначення та долю, життєві
цілі, сенс життя. Налаштовує на: активне застосовування пізнаного; формування
уявлень про життя, особисту діяльність, перспективу; адекватне сприйняття подій
і розуміння життєвої ситуації та проблем; критичне оцінювання власних якостей і
ресурсів;
–
передбачення – дає
змогу ефективно застосовувати пізнане у прогнозуванні свого життя, передбачати
альтернативні цілі і засоби життєдіяльності, діяти та приймати рішення з
відповідним часово-просторовим випередженням відносно очікуваних, майбутніх
подій;
–
самовизначення – забезпечує
оптимальну атмосферу для визначення власного життєвого шляху, цілей, завдань, а
також конкретних методів і засобів щодо їх досягнення;
–
самореалізації
– створює необхідні
психологічні умови для самоутвердження в суспільстві та активної участі в його
житті;
–
організації
і вдосконалення життєдіяльності – сприяє організації власного життя та забезпечення
його ресурсів відповідно до об’єктивних вимог середовища та життєвого проекту; самовдосконаленню
(у т. ч. розвитку та корекції
особистісних якостей).
В закладах загальної середньої освіти
формування життєвої компетентності учнів регламентовано низкою освітніх
державних документів і нормативно-правових актів і реалізується через
формування ключових компетентностей. Так, у Законі України «Про повну загальну
середню освіту» (стаття 3, п. 2) сказано «Система загальної середньої освіти
функціонує з метою забезпечення … формування в учнів компетентностей,
визначених Законом України «Про освіту» та державними стандартами».
Чинний Державний стандарт базової і повної загальної
середньої освіти до ключових компетентностей
відносить: уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами,
математичну і базові компетентності в галузі природознавства і техніки,
інформаційно-комунікаційну, соціальну, громадянську, загальнокультурну, підприємницьку
та здоров’язбережувальну.
Ключові компетентності – ті, яких
кожен потребує для особистої реалізації, розвитку, активної громадянської
позиції, соціальної інклюзії та працевлаштування і які здатні забезпечити
особисту реалізацію та життєвий успіх протягом усього життя.
Формування життєвої компетентності
учнів у галузі техніки в основному реалізується під час вивчення навчальних
предметів технологічного компоненту освітньої галузі «Технології», а саме
«Трудове навчання» (5–9 класи) та «Технології» (10–11 класи) засобами
проектно-технологічної діяльності.
З огляду на сутність, характерні
ознаки, структуру життєвої компетентності та специфіку технологічної освіти
визначено наступні педагогічні умови формування і розвитку цієї компетентності
в учнів на уроках навчальних предметів «Трудове навчання» та «Технології»:
–
створити безпечне освітнє середовище (дотримання правил і
норм безпеки життєдіяльності й охорони праці);
–
надати можливість користуватися сучасними якісними
дидактичними засобами та матеріально-технічним оснащенням;
–
забезпечити проблемно-розвивальним, дослідницьким,
інтерактивним навчальним простором (використання інформаційно-комунікаційних
технологій, практично орієнтованих і евристичних методів навчання тощо);
–
ставитися до дитини як до суб’єкту освітнього процесу, дати
їй право свободи вибору, самостійності та врахування власної думки під час
виконання навчальних завдань;
–
розвивати в учасників навчального процесу творчість,
підприємливість, фінансову грамотність, громадянську відповідальність, а також
формувати соціальну активність і екологічну свідомість;
–
враховувати об’єктивні закономірності психічного розвитку
учнів різних вікових категорій;
–
спрямовувати навчальний процес на позитивний результат;
–
розглядати знання, навички, вміння школярів не як мету
освітньо-виховного процесу, а лише як засоби розвитку особистості, розгортання
нею свого внутрішнього потенціалу;
–
проводити профорієнтаційну роботу;
–
здійснювати викладання навчальних предметів на високому
фаховому рівні.
Висновки. Отже, поданий у дослідженні
теоретико-методичний аналіз проблеми формування життєвої компетентності
особистості у контексті життєвих орієнтирів Української Хартії вільної людини
показав, що ця компетентність є цілісним утворенням, яке становить системну
властивість особистості, яка характеризує її здатність розвивати своє життя,
успішно діяти в різних життєвих ситуаціях, вирішувати складні життєві питання,
і дозволив визначити основні педагогічні умови для здійснення процесу
формування життєвої компетентності учнів під час вивчення навчальних предметів
технологічного компоненту освітньої галузі «Технології».
Список використаних джерел та літератури
1.
Закон
України «Про повну загальну середню освіту» № 463-IX від 16 січня 2020 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20.
(дата звернення: 25.03.2020).
2.
Лисогор
Л. Життєва компетентність як умова самореалізації особистості. Психолого-педагогічні проблеми сільської
школи. 2013. Випуск 47. С. 143–147. URL: http://library.udpu.org.ua/library_files/psuh_pedagog_probl_silsk_shkolu/47/24.pdf.
(дата звернення: 25.03.2020).
3.
Нова
українська школа. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf.
(дата звернення: 25.03.2020).
4.
Про затвердження Державного стандарту
базової і повної загальної середньої освіти (постанова КМУ
№1392 від 23.11.11 року). URL: https://osvita.ua/legislation/Ser_osv/28030/.
(дата звернення: 25.03.2020).
5.
Пузіков Д. О.
Життєва компетентність особистості: поняття структура, функції. URL: http://ap.uu.edu.ua/article/98.
(дата звернення: 23.04.2020).
6.
Савчук Л., Бартків О.
Життєва компетентність молодших школярів: сутнісно структурний аналіз. Молодь і ринок. 2015. № 3 (122). С.
106–109.
7.
Українська
хартія вільної людини. URL: http://1-12.org.ua/ukrajinska-khartija-vilnoji-liudyny.
(дата звернення: 23.04.2020).
Немає коментарів:
Дописати коментар